|
Ми є. Були. І будем ми.
Й Вітчизна наша з нами.
Робота учасників XІІІ Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості
«Об’єднаймося ж, брати мої!» в номінації «Історія України і державотворення», членів історико-краєзнавчого гуртка Володимирівської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів
Кулі Зінаїди Олегівни, учениці 11 класу,
Грабовського Вячеслава Олександровича, учня 10 класу.
Керівники: Євенко Л.А.
Євенко С.С.
с. Володимирівка
2014-2015 н.р.
Зміст
Вступ……………………………………………………………………...3
Розділ 1. Україна між минулим та майбутнім……………...............5
Розділ 2. Народ – основа української держави…………………...15
Розділ 3. Історія мого села в контексті історії держави………….20
Висновки………………………………………………………………..28
Література………………………………………………………………29
Тези – анотації до роботи……………………………………………. 32
ВСТУП
Україна... Вона відносно недавно з'явилася на сучасній політичній карті світу як незалежна держава, але її державність існує вже багато століть. Ця державність була заснована нашими пращурами-слов'янами на безкраїх територіях, куди того часу входили землі не лише України. Нашій країні довелося багато чого пережити: і підступні зради, і криваві війни, і страшну розпуку, і нелегкі роки поневолення. Але ми усе витримали, не зламалися, а стали ще міцнішими, ще дужчими, щоб будувати нову Україну — самостійну державу, здатну бути однією з найкращих та найвеличніших держав світу. Такою, про яку мріяли наші предки, якою бачили її наші видатні письменники та поети [ 14, с.462].
Тема, що вивчається є актуальною, бо вона пов’язана з вивченням історії нашої держави, а знання про історичне минуле неможливе без систематизації знань про події, всіх причетних людей до історії своєї країни та неможливе без вивчення минулого свого краю, своєї «малої батьківщини». Тому об’єктом нашого дослідження було взято історичний процес розвитку та становлення української держави, а предметом вивчення є вивчення внеску громадянина України в розбудову країни на загальнодержавному та місцевому рівнях, бо одна людина в державному ладі змінити нічого не може, але якщо вона очолює велику групу однодумців, то це вже реальна сила, яка може боротися за свої права, ідеали і переконання.
Сьогодні різні держави шарпають Україну на всі боки, намагаються повернути на такий шлях розвитку, який вигідний саме їм. Але ж Україна створена, щоб захищати нас, українців, і функціонувати так, як потрібно українському народові. Тому ми повинні відстоювати нашу державу, змінювати її на краще, а якщо треба, то й творити наново. Керуючись цим, метою роботи є дослідження становлення української державності та роль народу в цьому процесі, а для досягнення даної мети нами поставлені наступні завдання:
- Дослідити наукову літературу з даного питання.
- Опрацювати художню літературу з теми.
- Систематизувати місцевий матеріал.
- Зробити висновки.
Хочеться вірити, що майбутнє нашого народу кращим, але нове, ліпше майбутнє потребує докорінних змін існуючих нині в країні порядків. Тут кожен з нас також може зробити свій внесок. Людина, змінюючи на краще щось у своїй праці, своєму житті, навіть у своїй поведінці, змінює на краще і загальні показники по країні. Отже, кожен з нас у змозі поліпшити суспільні відносини. Прикладом вкладу кожного в здобутки своєї країни можуть бути історичні події кожного населеного пункту, коли кожна людина може бути взірцем для іншого, якщо вона дбає не тільки про себе, а про тих людей, що її оточують, сумлінно виконує свої обов’язки. Тому наші часи можна розглядати як ще одну героїчну сторінку історії українського народу і його державності.
Топоніміка та її роль у вивченні рідного краю
( Географічні назви в історії села Володимирівка)
Легенди нашого села
З давніх давен всі куточки нашого села мають свою назву. І кожна з них має свою неповторну історію, пов’язану з виникненням цих назв.
«Володимирівка»
Кінець ХVІІІ століття. Чарівне село розкинулося в долині між ставками. Маленькі чепурні хатинки, що потопають у вишневих садках, в яких вечорами заливаються солов’ї. І люди тут гарні: дівчата співучі, хлопці чорночубі. Але всі вони працюють на пана. Грізний пан сидить у своєму маєтку. Що йому до долі бідних селян. Йому потрібні гроші, гроші, гроші ... Це перший пан цього мальовничого села – пан Володимир. Мабуть тому і наше село називається Володимирівка. Це одна з легенд села. А далі вже архівні дані… У середині ХVІІІ століття почалось заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії, Польщі «на лівій стороні Дідової Балки. Двори розміщені правильними вулицями, огороджені тинами. Згідно перепису 1859 року свідчать, що у селі проживало 697 жителів, з них 342 – чоловіки і 355 - жінки і в етнічному складі населення переважали українці та євреї. За іншою версією (архівні матеріали церковних документів) село заснували вихідці з Владимирської губернії, а тому й виникла назва – Володимирівка. (Слайд
В 1764 році урядом Російської імперії було затверджено „План по роздачі в Новосербській губернії казенних земель для заселення”. Відповідно до цього указу і розпочалася роздача земель на території сучасного села Володимирівка. Перші поселенці заселили сучасні вулиці Тельмана і Степову. З’явився куток села під назвою „Польща”, на території якого серед українців проживали і вихідці з Австро-Угорщини. (Слайд ) Разом сіяли і збирали врожай українці, росіяни, молдовани, вихідці з Балканського півострова та Польщі.
Пізніше цей куток почали називати „Тельман”. Після встановлення в січні 1919 року у Володимирівці радянської влади у 1919 р. тут було створено два колгоспи. Один з них був імені Тельмана. Немає давно того колгоспу, але назва за цим чарівним куточком збереглася.
Курган «Могилки»
Історія краю починається з ІV –ІІІ тис. до н.е. Неподалік села, на південний схід в напрямку села Овсяниківки є визначе місце – курган, який в народі називають «Могилки». Більше всього це залишки скіфського кургану. Пізніше, у козацьку добу, це було місце, де, мабуть, стояла козацька вежа, з якої можна було спостерігати за наближенням ворогів. На жаль курган вже давно пограбований і розораний, використовується для сільськогосподарських потреб. На території села є залишки поселень скіфських племен, але на жаль вони вже є розораними, і використовуються як землі для сільськогосподарських потреб.
Лиса гора.
При в’їзді в село Володимирівку зі сторони села Новомихайлівки можна побачити територію, яка має назву „Лиса гора”. Старожили розповідали, що вирішили люди оселитися на пагорбі біля ставу. Але місцина тут була гола: ні деревця, ні кущика. Про неї говорили „Лиса гора”. Пройшли роки. Люди обжилися, побудували будинки, виростили розкішні сади, але й до цього часу – це „Лиса гора”.
Миронівський ставок. Село Миронівка.
Село засноване 1803 року . Архівні дані свідчать, що «селяни жили на правій стороні Дідової Балки, економія була на лівій, на території були два ставки копані». Промислових закладів -1, запасних магазинів -1, будинків (маєтки) – 1, хатів – 62, число кімнат 88, холодних господарських приміщень – 86. За даними перепису 1859 року у селі було 26 дворів, в яких проживали: чоловіків – 91 і жінок – 84. А за переписом 1883 року на території села знаходилося 63 господарства, в яких проживало 171 особа чоловічої статі, та 161 жіночої. Земля в економії знаходилася в 2 суміжних наділах. А поряд – миронівський ставок. Хто хоче відпочити, набратися сил та натхнення – це одне з таких місць. Гарна природа (особливо влітку), безмежна гладь водойми, чудові рекреаційні можливості дають можливість добре відпочити та набратися заряду здоров’я на подальшу роботу. А хто цікавиться історією, може пройтися вулицями та стежками колись досить великого села, в якому проживало більше 300 жителів, було розвинуте цегельне виробництво, вівчарство.
Таранухин ліс, Таранухина балка.
Ще одне чудове місце для відпочинку, але вже для любителів лісових краєвидів. Назва території пов’язана з іменем колишнього пана Таранухи, який вніс великий вклад у розвиток населених пунктів. Під його керівництвом насаджувався ліс, укріплювалася балка. А ще Тарануха був великим меценатом свого краю, надавав кошти на розвиток інфраструктури села. З цегли, що виготовлялася на його цегельні, будували приміщення старої школи, інші громадські будівлі. А ще велика кількість будинків у м. Кіровограді побудовані з цегли, на якій була помітка «Т». А проживав пан Тарануха в мальовничому кутку села, що називався Кир’янівкою.
„Кир’янівка”/ Ще одна цікава сторінка історії... На околиці села був гарний маєток. Біля маєтку – різні будівлі. А жив тут заможній пан Кир’ян. Не кривдив селян, а відносився „по-людські”. Давно немає пана, але люди в пам’ять про нього продовжують називати цей куточок Кир’янівкою.
Село Балєєво (Олександрівка) засноване на початку XIX століття на лівій стороні річки Дідова Балка. Давня назва села походить від прізвища пана Балєєва, якому село належало. За переписом 1883 року в селі налічувалося 26 господарств, в яких мешкало 75 осіб чоловічої статі та 69 осіб жіночої. На жаль, зараз в цьому населеному пункті проживає всього до десяти жителів. Але територія має великі можливості для розвитку так званого «зеленого туризму», які активно почали нещодавно використовуватися. Прикладом є створення риболовецької бази «Золотий карась», що являється улюбленим місцем відпочинку не тільки для місцевих рибалок, а й для жителів Кіровограда та найближчих територій.
А ще тут неподалік знаходиться витік знаменитої ще з часів Т. Г. Шевченка річки, яка ним була і названа. Через водойму проходив так званий «Чумацький шлях», по якому ще в ХVІІІ столітті мандрували чумаки з півночі на південь. Спомин про цей шлях залишив у своїй повісті „Наймичка”Т.Г. Шевченко: „Степь. И все степь. Наконец ми остановились ночевать в Дидовой Балке...” Тоді це був хутір Дідова Балка, де проживало 20 чоловіків та 11 жінок у трьох господарствах
|
